Стратегічний об’єкт критичної інфраструктури Києва — ПрАТ «АК «Київводоканал», який забезпечує життєдіяльність мільйонного мегаполісу під час війни, опинився в центрі гучного політико-кадрового скандалу.Новим очільником підприємства став Ігор Паламар — фігура з багатим політичним минулим у лавах заборонених проросійських партій та зв’язками з топовими регіоналами.
Інформатор UAі ще 1
Шлях у владу: від «Регіонів» до списків забороненої ОПЗЖ.
Сходження Ігоря Паламаря у київських владних кабінетах має виразний політичний відтінок:
КиївВлада
- Період «Регіоналів» (2013–2014 рр.): Паламар забезпечував діяльність одіозного очільника Деснянської РДА Києва Станіслава Прокопенка, зміцнюючи свої позиції в системі столичного адмінресурсу Київводоканал
- Партійний маршрут: У наступні роки він послідовно інтегрувався у проросійський політичний табір — балотувався до Верховної Ради та Київської міської ради від «Опозиційного блоку» та пізніше від партії «Опозиційна платформа — За життя» (ОПЗЖ).
Кулуарний підтекст: За даними журналістських розслідувань, ключовим лобістом і протектором призначення Паламаря на стратегічну посаду в «Київводоканалі» виступає одіозний народний депутат від забороненої ОПЗЖ Сергій Льовочкін.
КиївВлада
Політичний дах у КМДА: хто координує роботу монополіста?
Призначення людини з подібним бэкграундом на чоло критичного підприємства відбулося не у вакуумі. На рівні міської влади роботу «Київводоканалу» безпосередньо координує заступник голови КМДА Віталія Кличка — Петро Пантелеєв.
Саме до профільного заступника виникає головне масивне масивне запитання: як під час повномасштабної війни стратегічне підприємство, що відповідає за питне водопостачання та водовідведення столиці, віддається під контроль кадрів із чіткою орієнтацією на орбіту Льовочкіна та ОПЗЖ.
Системний ризик для безпеки столиці.
Призначення Ігоря Паламаря — це не просто чергова сумнівна кадрова рокіровка, а створення потенційної точки уязвимості для всієї комунальної системи Києва.
Коли ключові важелі управління монополістом опиняються у руках людей із кулуарно-проросійського табору, питання прозорості багатомільйонних тендерів, тарифної політики та, головне, безпеки об’єктів критичної інфраструктури виходить далеко за межі звичайних кадрових рішень і стає фактором національної безпеки.
